Галій Любов Миколаївна

 1. Медична карта дитини для освітніх установ форма 026 / у - 2000.

 2. Контрольна карта диспансерного спостереження (форма 30 / у).

 3. Карта профілактичних щеплень (форма 063 / у).

 4. Комплексний план роботи на рік, затверджений адміністрацією дитячого дошкільного закладу.

 5. Помісячний план роботи.

 6. Журнал контролю санітарного стану дошкільної установи (форма № 3013 / у).

 7. Диспансерний журнал.

 8. Журнал огляду на педикульоз та шкірні захворювання.

 9.. Табель обліку щоденної відвідуваності дітей (форма 123 / у).

 10. Листи здоров'я.

 11. Журнал обліку інфекційних захворювань (форма 060 / у).

 12. Книга обліку контактів з гострими інфекційними захворюваннями (форма 061 / у Карантинний журнал).

 13. Санітарний журнал (форма 308 / у).

 14. Вступна відомість обліку вперше виявлених нещасних випадків, травм, отруєнь (форма 071 / у). Журнал травматизму.

 15. Журнал ізолятора (форма 125 / у).

 16. Журнал гігієнічного навчання.

 17. Журнал медико-педагогічного контролю.

 18. Журнал дегельмінтизації.

 19. Журнал обліку стану здоров'я працівників харчоблоку.

 20. Журнал виконання норм харчування.

Ознаки депресивного розладу

Депресивні розлади — це група розладів, домінуючим симптомом яких є пригнічений настрій (увага: явно може не проявлятись). Вони зустрічаються при: розладах настрою (афективних); соматичних розладах; порушеннях адаптації, спричинених складною ситуацією; отруєннях і побічних діях ЛЗ; інших психічних розладах, таких як шизоафективні розлади, постпсихотична депресія, депресивні і тривожні біполярні розлади, неврастенії, абстинентні синдроми.

Клінічна картина та діагностика

1. Встановлення попереднього діагнозу депресивних розладів полегшується, якщо задати 2 запитання:

1) чи впродовж останнього місяця часто турбували Вас пригнічений настрій або відчуття безнадії?

2) чи впродовж останнього місяця часто турбувала Вас втрата інтересу до виконання різних справ або втрата задоволення від їх виконання?

Позитивна відповідь на 1 з цих питань має чутливість 97 % і специфічність 67 % у викритті епізоду депресії.

2. Алгоритм діагностичних дій при депресивних розладах починається з оцінки ризику самогубства →вище.

3. При диференційній діагностиці беруть до уваги:

1) епізод депресії — у перебігу рекурентної депресії чи біполярних психотичних розладах;

2) депресивну форму адаптаційних розладів;

3) дистимію і циклотимію;

4) органічні розлади настрою у перебігу соматичної хвороби.

Діагностичні критерії епізоду депресії

Виникнення, від певного і можливого до встановлення часу, майже щодня і впродовж більшої частини дня, одночасно протягом ≥2 тиж., ≥5 із нижче перерахованих симптомів, у тому числі ≥1 із 2 перших:

1) депресивний настрій;

2) помітне зменшення зацікавлення до практично усіх заходів та/або пов’язаного з ними відчуття задоволення;

3) посилення або ослаблення апетиту, чи значне зниження (не пов’язано із дієтою), або приріст маси тіла (напр. 5 % впродовж місяця);

4) безсоння або надмірна сонливість;

5) психомоторне збудження або загальмованість;

6) відчуття втоми або втрати енергії;

7) почуття власної меншовартості або безпідставне почуття вини;

8) зниження гостроти мислення, труднощі з концентрацією уваги або у прийнятті рішення;

9) рецидивуючі думки про смерть (не тільки страх смерті);

10) рецидивуючі суїцидальні думки без окресленого плану, спроби самогубства або наявність плану вчинення самогубства.

Депресивний епізод є найбільш частим видом депресивних розладів. Спостерігається при рекурентній депресії і біполярних розладах, при яких також зустрічаються епізоди манії чи гіпоманії (підвищений настрій не спричиняє тяжких порушень відчуття реальності та прийняття необдуманих рішень із серйозними наслідками). Правильний діагноз має суттєве значення для довготривалої терапії. Крім визначення виду депресивних розладів, виконують обстеження у напрямку невротичних розладів, які дуже часто з ними співіснують.

Діагностичні критерії депресивної форми розладу адаптації

1. Домінують: депресивний настрій, плаксивість, відчуття безнадії.

2. Симптоми:

1) з’являються у відповідь на стрес, впродовж 3 міс. після нього;

2) значно перевищують очікувану реакцію на стрес;

3) значно погіршують суспільну і професійну діяльність;

4) після припинення дії стресу тривають ≤6 міс.

Розлад адаптації відрізняється від епізоду депресії помітним зв’язком актуального настрою із виникненням проблем. Коли увага пацієнта відволікається від джерела проблеми, він може розвивати свої інтереси і відчувати від цього задоволення.

Діагностичні критерії стійких депресивних розладів

1. Депресивний настрій триває впродовж більшої частини дня і впродовж більшості днів, впродовж ≥2 років.

2. Можуть мати місце щонайменше 2 з наступних симптомів: зниження або посилення апетиту; безсоння або надмірна сонливість; відчуття втоми або відсутність енергії; низьке відчуття власної гідності; важкість у прийнятті рішення та концентрації уваги; відчуття безнадії.

3. Впродовж 2 років симптоми не зникали більше, ніж на 2 місяці.

Умовою постановки діагнозу є виключення соматичної причини симптомів та їх безпосереднього зв’язку з великою депресією (хронічні симптоми, часткова ремісія).

Лікування

1. Необхідно пам’ятати, що депресія не є звичайною хандрою, ані проявом слабкості волі чи характеру. Її не можна позбутися, «узявши себе в руки» — потрібно застосувати лікування.

2. Необхідно уважно і з розумінням слухати пацієнта, не варто недооцінювати його скарги. Потрібно дуже серйозно сприймати висловлювання пацієнта, що вказують на наміри самогубства і старанно оцінити такий ризик →вище.

3. Потрібно заохочувати пацієнта до виконання справ, які раніше приносили задоволення. Непотрібно виказувати незадоволення, якщо пацієнт з такої пропозиції не скористався, тому що це означає, що, ймовірно, така діяльність в даний момент була занадто важкою для пацієнта.

Фармакологічне лікування

1. Основну роль у лікуванні депресії відіграє фармакотерапія, ефекти від якої розвиваються, найшвидше, через 2 тиж. застосування ЛЗ. Рішення про неефективність ЛЗ і про зміну лікування необхідно приймати тільки тоді, коли задовільного ефекту не вдається отримати впродовж 6 тижнів.

2. Перший чи наступний епізод депресії, якщо раніше пацієнт не отримував лікування → вибір конкретного антидепресивного ЛЗ робить лікар, який здійснює лікування.

3. Рецидив депресії у пацієнта, який раніше вже лікувався → призначається ЛЗ, що був ефективним у попередньому епізоді.

4. У випадку депресії з легким чи помірним перебігом серед ЛЗ нової генерації найефективнішими є есціталопрам, міртазапін, сертралін, венлафаксин. При виборі ЛЗ необхідно враховувати ймовірність побічних симптомів, взаємодію з іншими ЛЗ і ціну. При тяжкій депресії дещо ефективнішими є трициклічні антидепресанти. При депресії з психотичними симптомами додатково застосовуються антипсихотичні ЛЗ.

5. Тривожні симптоми вимагають невідкладного застосування анксіолітичних ЛЗ [транквілізаторів] →розд. 21.5. Більшість антидепресивних препаратів має протифобічну дію, але ефект наступає через декілька тижнів їхнього вживання.

6. Фармакотерапія депресивного епізоду депресії повинна бути продовжена ще на 6 міс. після зникнення симптомів. У випадку перенесення 3 епізодів депресії за останні 5 років показане лікування впродовж декількох років.

7. При розладах адаптації лікування показане до моменту припинення дії причини або адаптації пацієнта до тяжкої ситуації.

8. Фармакотерапія депресії внаслідок соматичних причин є дискусійною. Згідно з однією точкою зору, принципове значення має лікування основної хвороби, а лікування депресії залежить від актуального психічного стану — антидепресанти відміняють після закінчення депресії. Згідно з іншими рекомендаціями, соматичну хворобу необхідно трактувати тільки як пусковий фактор і лікувати депресію, відповідно до підтвердженої форми депресії.

9. При дистимії рекомендується фармакотерапія впродовж ≥2–3 років.

10. При циклотимії немає загально прийнятих рекомендацій. Застосовуються нормотимічні ЛЗ (переважно, похідні натрію вальпроату).

11. При усіх формах депресивних розладів найкориснішим є поєднання фармакотерапії і психотерапії. При помірній, важкій і психотичній депресії необхідним є фармакологічне лікування. При психотичній депресії психотерапевтичне лікування має допоміжний характер.

12. Інгібітори зворотнього захоплення серотоніну та інші антидепресанти серотонінергічної дії можуть викликати, т. зв. серотонінергічний синдром. Симптоми: зміна психічного стану (порушення свідомості, гіпоманія), збудження або нервозність, при яких хворий не може заспокоїтись, міоклонії, гіперрефлексія, гарячка, зливний піт, лихоманка, тремор, порушення координації, ригідність м’язів. Критерії діагностики:

1) використання чи збільшення дози серотонінергічних ЛЗ;

2) виявлення ≥3 вище наведених симптомів;

3) виключення інших причин (отруєння, абстинентні синдроми, метаболічні порушення);

4) слід переконатись, що пацієнт не застосовує нейролептики чи інші препарати, що можуть викликати злоякісний нейролептичний синдром.

Алгоритм дії: зазвичай, відміна препарату призводить до зникнення симптомів впродовж 24 год. У більшості випадків — перебіг легкий. Моніторують життєві показники і, при необхідності, застосовують симптоматичне лікування: зокрема, охолодження тіла, бензодіазепіни з метою зменшення збудження і гіпертонусу м’язів, механічну вентиляцію, у випадку дихальної недостатності.

13. Антидепресивні ЛЗ відміняють поступово (повільно). Раптова відміна викликає синдром відміни, який складається з наступних симптомів: запаморочення, біль голови, парестезії, відчуття «проходження електричного струму», зниження настрою, напади плачу або ейфоричний настрій, неспокій, дратівливість, психічне напруження, неможливість концентрації уваги, безсоння, стійкі кошмари уві сні, нудота, блювання, діарея, анорексія, скорочення м’язових груп (дистонії), тремор, м’язовий біль, слабість, грипоподібні симптоми, посилене потовиділення.

Ознаки гострого стресового розладу

Гострий стресовий розлад – це тимчасовий розлад, який розвивається у людини у відповідь на незвичайний фізичний або психічний стрес. Як правило, симптоматичні ознаки проявляються у пацієнтів протягом місяця після потрапляння в важку стресову ситуацію.

Типових захисних реакцій на стрес не існує, тому в кожному конкретному випадку можуть проявлятися індивідуальні особливості.

Серед основних симптомів гострого стресового розладу:

• мимовільні та нав’язливі спогади про травматичну подію;
• тривожні сновидіння або нічні жахи, зміст яких пов’язаний з травматичною подією;
• флешбеки – яскраві спогади про перенесені події, під час яких людина почувається та діє так, ніби травматична подія відбувається прямо зараз;
• уникання занять, місць, думок, почуттів або розмов, пов’язаних з подією;
• втрата інтересу до звичної діяльності;
• почуття відстороненості від інших;
• надмірне збудження – безсоння, дратівливість, труднощі з концентрацією уваги, надмірна настороженість;
• нездатності відчувати позитивні емоції;
• відчуття, що навколишній світ ніби нереальний або віддалений, позбавлений звичних фарб;
• можуть відбуватися тимчасові порушення пам’яті.

Чим небезпечна гостра реакція на стрес?

Гострий стресовий розлад має деструктивний вплив на наш організм та психіку. Також він може прогресувати до посттравматичного розладу вже за місяць.

Гостра реакція на стрес підлягає лікуванню, тому в разі появи перших симптомів радимо якомога швидше звернутися до сімейного лікаря. В залежності від важкості розладу він може спрямувати вас до фахівця із психічного здоров’я – наприклад, психолога чи психіатра.

Горе ( Горювання)

Го́ре — негативно забарвлені душевні переживання, печаль, смуток, скорбота у поєднанні з розпачем; протилежне радості, викликані неочікуваними прикрими подіями, обставинами, бідою, нещастям, смертю близької людини. Хоча горе зазвичай зосереджене на емоційній реакції на втрату, воно також має фізичний, когнітивний, філософський і поведінковий вимір, який є життєво важливим для людської поведінки і широко вивчався впродовж всієї історії людства.

Основні стадії горя

Це стадії горя (скорботи), пов'язані зі смертю чи іншою емоційною втратою:

• Фаза заперечення. Відмова визнати, собі чи своєму оточенню, що втрата сталася.

• Фаза гніву, байдужості або злості: стан невдоволення через те, що не вдалося запобігти втраті. Шукаються причинно-наслідкові зв'язки і винні.

• Фаза переговорів. Переговори з самим собою або з навколишнім середовищем, розуміння плюсів і мінусів втрати. Робиться спроба знайти рішення втрати, незважаючи на те, що це неможливо.

• Фаза емоційного занепаду. Переживається смуток через втрату. Можуть виникати депресивні епізоди, які з часом проходять.

• Фаза прийняття. Передбачається, що втрата неминуча. Передбачає зміну бачення ситуації без втрати; завжди пам'ятайте, що прийняти - це не те ж саме, що забути.

Скорбота може тривати від 2 місяців до одного-двох років, коли йдеться про втрату дуже близької людини (батька, матері, дитини, чоловіка/дружини тощо). У випадку, якщо симптоми не зникають після закінчення цього періоду часу і викликають проблеми в повсякденному житті, дуже важливо проконсультуватися з психіатром та/або психологом, оскільки постраждала людина може страждати від хронічного депресивного епізоду, що може означати патологічне горе. Не всі етапи завжди виконуються, і вони не обов'язково відбуваються в зазначеному порядку.

Переживання горя

Переживання горя — це перебіг процесу від моменту втрати до її подолання. Цей процес може розпочатися до втрати, якщо її можна передбачити заздалегідь.

По відношенню до попереднього або очікуваного горя існує попередній траур, хоча це різні поняття.

Детермінанти у розвитку горя

Деякі детермінанти, що впливають на розвиток горя у випадку смерті, є наступними:

• тип афективних стосунків з померлим.

• тривалість смертельної хвороби та агонії, якщо такі були

• ступінь спорідненості

• характер смерті

• зовнішній вигляд тіла

• ступінь залежності

• стать потерпілого

• соціальна підтримка, соціальні мережі

• релігійні або філософські чи духовні ідеї

• наявність або відсутність іншого досвіду втрати.

До цього слід додати культурний і соціальний фактор, який може зробити процес жалоби дуже різним, хоча тип зв'язку і прив'язаності, які були у людей, що пережили втрату, з померлим, є фундаментальним. Ще одним фактором, який слід враховувати, є присутність третіх осіб, яких торкнулася втрата, що може призвести до солідарного трауру.

Професійна допомога

У випадках, коли переживання горя важко подолати, воно може стати проблемою і навіть тим, що психотерапевти називають патологічним горем. Якщо це сталося, або до того, як це сталося, бажано звернутися до фахівця з емоційного здоров'я (психолога або психіатра) за порадою.

Типологія горя

Горе - це не хвороба, хоча воно може нею стати, якщо його не пережити належним чином. Різні автори наводять різні типології горя, хоча загальноприйнятої типології не існує. Вони говорили, наприклад, про ускладнене, хронічне, застигле, перебільшене, пригнічене, замасковане, психотичне та довгий список інших.

1. Блоковане горе: заперечення реальності втрати, уникнення роботи з оплакування, емоційно-когнітивне блокування, яке проявляється через поведінку, ілюзорне сприйняття, соматичні, психічні або реляційні симптоми.

2. Ускладнене горе: симптоми або ризикована поведінка, що зберігаються протягом тривалого часу і мають ризиковану для здоров'я інтенсивність у контексті втрати.

3. Патологічне горе: стійкість або інтенсивність симптомів призвела до того, що один або кілька членів сім'ї припинили роботу, соціальне, академічне, органічне життя.

4. Пригнічене горе: Людина, яка пережила втрату, не може висловити свої почуття.

Горювання – це закономірний та невід’ємний етап проживання будь-якої втрати взагалом, а перинатальної втрати зокрема. Уникнути горування в цій ситуаціі не можливо, як би жінка не запевняла ні себе, ні інших, що все Ок, нічого не сталося, це не була ще повноцінна дитини (при завмиранні чи аборті), тощо.

⠀- Як же прожити втрату? - спитаєте Ви.

- Пройти всі етапи горювання- моя відповідь.

Отже, серед етапів горуювання і виходу із травми виділяють:

⠀1) Шок

Як проявляється?: невіра в те, що сталося, емоційні зриви, ейфорія або, навпаки, істерія, зовнішня байдужість, розсіяна увага та мислення. На тілесному рівні: відчуття, що знаходишся поза власним тілом, оціпеніння, понижена активність, або гіперактивність, говорливість.

За протяжністю цей етап може тривати від кількох годин до кількох тижнів. Завданням близького оточення на цьому етапі є підтримка.

⠀2) Заперечення, вина, пошук винних.

Як проявляється? – протест проти того, що сталося; паніка, пошук причин та винних; нетерплячість; думки та сни про того, кого втратили; його (її) уявна присутність; страх, гнів, почуття вини та сорому, роздратованість. На тілесному рівні: нудота, втома, біль в грудях, порушення сну та апетиту, різка зміна ваги.

⠀3) Гостре горе.

Як проявляється? – туга, апатія, зниження самооцінки, втрата інтересу до життя та зниження турботи про себе; уповільнене мислення, концентрація на спогадах, флешбеки, відчуття самотності, постійне зниження настрою. На тілесному рівні: спазми в горлі, безсоння, закрепи, тахікардія, зниження імунітету, відчуття втрати частини самого себе.»

Гостре горе може набути форми протесту і тривати від 1 тижня до 3 міс.; а в ситуації повної безорганізації – від 3 міс.до пів року.

⠀4) Продуктивне горе.

 Як проявляється?- Горювання. Виплакування горя. Спілкування з близькими та довіреними людьми про це. Власна клієнтська психотерапія. Волонтерство, тощо.

⠀5) Асиміляція. Прийняття.

Як проявляється? - Реалістичні, задовільні спогади про того, коло втратили; повернення до попереднього життя; повернення самоповаги та піклування про себе; відчуття печалі разом із щастям; стабілізація режиму сну та харчування. Це той момент, коли людина розуміє, що саме з нею відбулося. Приймає втрату як частину свого життєвого досвіду. Цей етап може тривати від 3 міс.до 2 років.

Бувають випадки, коли прийняття втрати так і не наступає. Це може стати причиною застрягання людини на якомусь із етапів горювання, через непроживання та блокування його.